Самурай (яп. 侍, японською також використовується слово “бусі” (武士)) – у феодальній Японії – світські феодали-чоловіки, крім онна-бугейся, починаючи від великих можновладних князів (даймьо) і закінчуючи дрібними дворянами; у вузькому і найбільш часто вживаному значенні – військово-феодальний стан дрібних дворян.
Перші самураї з’явилися в Японії на початку 12 століття. У той період державою правив відважний сегун Мінамото. Це були досить мирні часи, тому чисельність самураїв була порівняно невеликою. Воїни брали активну участь у мирному житті – вирощували рис, виховували дітей, навчали бойових мистецтв.
Початок розпаду стану самураїв пов’язаний із тим, що дайме перестали потребувати великих особистих загонів воїнів, як це було в період феодальної роздробленості. У результаті багато самураїв залишилися не при справах, перетворилися на ронінів (самураїв без пана) або ніндзя – таємних убивць-найманців.